Ковент-Гарден

Ковент-Гарден

Ковент-Гарден – район на заході Лондона, надзвичайно популярний і серед туристів, і серед місцевих жителів. Безліч магазинів і лавок навколо головної вулиці Лонг-Эйкр, 13 театрів (у тому числі Королівський оперний і Друрі-Лейн), десятки пабів і барів, музей громадського транспорту, вуличні артисти на площі. Життя тут вирує.

А колись, в XII столітті, на цьому місці стояв монастир з садом і городом. Тоді й виникла назва району – Монастирський Сад. Три століття ченці збирали тут яблука, груші, вишні, горіхи, а надлишки продавали в Лондон – і так до 1540 року, коли Генріх VIII розпустив монастирі і привласнив їх землі. Потім ділянку був подарований Джону Расселу, першому графу Бедфорду – так почалася історія землеволодіння, про яку досі нагадують назви вулиць Рассел-стріт і Бедфорд-стріт.

У 1630 році четвертий граф Бедфорд почав експеримент по створенню першої в країні публічної площі. Граф задумав, король Карл I підтримав, а архітектор Ініго Джонс спроектував – так виникла площа Ковент-Гарден. Джонс, натхненний італійської архітектурою, побудував відкриту площу (він навіть назвав її Пьяцца), оточене сіткою прямих вулиць, – це вразило лондонців, які звикли до звивистих вуличках. Площа стала поворотним пунктом в англійській архітектурі (зараз на неї з усіх будівель Джонса залишилася тільки церква святого Павла).

Однак оселилися там солідні люди швидко втомилися від шуму і бруду, які виходили від появи в центрі площі фруктово-овочевого ринку. Ринок зростав, аристократи переселялися в східну частину Лондона, а тут відкривалися театри, кав’ярні, таверни і публічні будинки. Ім’я «Пьяцца» пішло – зараз площа називається, як і весь район, Ковент-Гарден.

До кінця XIX століття для ринку побудували довгу будівлю під скляним дахом. Ринок ніколи не спав – новий робочий день починався опівночі, коли привозили товар. У квітковому залі були виставлені квіти з усієї Європи – в основному їх купували магазини, а те, що залишалося до вечора, підбирали бідні дівчини-квіткарки, щоб, освіживши зів’ялі букетики, продати їх театралам. Саме такою і була квіткаркою Еліза Дуліттл з п’єси Бернарда Шоу «Пігмаліон».

У середині XX століття пробки в Ковент-Гарден стали такою проблемою, що ринку довелося переїхати. Зараз під скляним дахом працює торговий центр, там тісняться крамнички, кав’ярні, паби, ремісники продають свої вироби. На площі, підтримуючи давні традиції, виступають музиканти, співаки, акробати, жонглери, канатохідці. Якщо пощастить, можна зустріти гітариста Джеймса з його всесвітньо відомим рудим котом Бобом – вони тут часто бувають.