Мілет

Мілет

На південь від гирла річки Великий Мендерес, яка в давнину називалася Меандр, знаходяться руїни одного з колись найбільш могутніх і багатих іонійських міст. Милетус або Мілет був заснований у другій половині четвертого тисячоріччя до нашої ери, приблизно до 3500 – 3000 років до н. е. Розташований на західному узбережжі Анатолії в Туреччині, місто вважався важливим центром філософії і точних наук того часу. Геродот назвав його «перлиною Іонії». Грецькі вчені створили тут школу філософії, а науковими працями в місті займалися такі великі уми людства як Thales, Анаксимандр і Анаксимен. Фалес, Анаксимандр і Анаксимен проводили тут лекції про устрій світу, буття, займалися астрономією і геометрією.

Місто знаходився в північно-західній частині півострова, і його природною межею була Гераклейская бухта, в яку впадав Меандр — найповноводніша річка Малої Азії, що впадає в Егейське море. З відрогами Карийских гір півострів межувала на сході. На півдні поліс омывался бухтою Менделии, а на заході межувало з Егейським морем. У цій місцевості невеликі долини змінювалися гористими плато, а по ярах текли потічки, що зрошують поля і пасовища. Завдяки такій великій кількості гірських джерел жителі поліса з успіхом займалися землеробством, садівництвом і виноробством.

Так як у місті були знайдені тексти лінійного листи і фрагменти фресок мінойського стилю, вважається, що перші поселення тут виникли до неолітичного періоду. За легендою місто було засноване героєм на ім’я Мілет, який переселився сюди з Криту. В один час з Милетусом були засновані або заселені і одинадцять інших іонійських міст, а також 12 полісів Эолии. Разом з цими містами поліс входив у так званий Панионийский релігійний союз, який утворився близько 700 р. до нашої ери, і був визнаний головою союзу.

Завдяки вдалому розташуванню, в місті були розвинені торгівля і судноплавство. Торгові судна Мілета перетинали все Середземне море, й часто заходили в Понт Евксинський (Чорне море), до гирла річки Танаїс (Дон). По берегах Понта Мілет під час свого розквіту володів 80-90 колоніями. Милетська колонія була навіть в Стародавньому Єгипті.

Поліс ділився на зовнішню і внутрішню частини. Остання з них мала особливу міцність, обидві частини якої були оточені муром. У місті було чотири гавані, захищені моря Трагасайскими островами.

Милету неодноразово доводилося відстоювати свою незалежність. Він боровся проти лидийских царів і перських владик. Четвертий століття до нашої ери був періодом найвищого розквіту науки та культури поліса. Тирани міста в цей період підтримували дружні відносини з перськими царями. Але вже в 494 році до нашої ери місто було захоплено персами і зруйнований. Незабаром тут знову оселилися греки. Блискучий період розквіту Мілета припадає на Римську епоху, але у Візантійські часи місто прийшов в занепад і втратив свою колишню значимість в результаті затоплення порту. Значення його катастрофічно зменшилася з часу його вторинного руйнування Олександром Македонським. Тепер на місці міста стоїть бідна село Палатия, а античне місто Мілет являє собою добре збережені руїни.

В місті можна оглянути добре збережені руїни стародавнього театру, коли-то вміщував 15 тисяч глядачів. Це найвеличніша споруда Мілета відноситься до римського періоду і знаходиться одразу біля входу за квитковою касою. Театр був побудований у другому столітті на фундаменті більш давнього грецького театру. Він розташований на схилі єдиного в місті пагорба. Розміри споруди вражають: діаметр його амфітеатру становить 140 метрів, а висота дорівнює 30 метрам.

Над театром збереглися руїни візантійського замку, що датується VIII століттям, і фрагменти колись досить протяжних міських стін, які обгороджували подвійним кільцем обидві частини міста. Звідси відкривається чудовий вид на весь поліс.

Якщо спускатися з цього оглядового майданчика до центру міста, дорога пройде повз елліністичних гробниць, за якими розташований невеликий круглий фундамент. У першому столітті до нашої ери на ньому стояв пам’ятник на честь перемоги в морському бої. У той час він знаходився на березі бухти «Левиний затока», на березі якої були знайдені кам’яні леви. Розташована тут колонада вела до храму Аполлона Дельфійського, покровителя суден, портів і мореплавців. Це святилище було засновано ще в стародавні часи, але двічі зазнавав реконструкції. В епоху еллінізму споруда була відреставрована в доричному стилі, а в римський період портики храму були перероблені на коринфські.

У Мілеті добре збереглися знамениті терми Фаустини, побудовані приблизно в 150 році. Вони присвячувалися навіжений дружині Марка Аврелія і були подарунком імператора місту. Терми копіювали римські, так би мовити, предтечу турецьких лазень (хамам). Центральний двір був оточений коринфськими колонами, а в гімнастичний зал можна було пройти через аподітеріум, зал для роздягання, де стояли статуї Муз (зараз вони знаходяться в Музеї Стамбула). Скульптурами, які раніше були фонтанами центрального басейну, був прикрашений і фригидарий лазень. Одна з них представляла собою місцеве божество Меандр, а інша була виконана у вигляді левової голови.

Самим несподіваним на території Мілета є будівля мечеті, зразок ранньої турецько-османської архітектури, захоплює туристів майстерним різьбленням по каменю. Мечеть була побудована на початку XV століття еміром Ментеше Ільяс-беєм в подяку за своє благополучне повернення з полону у Тамерлана. Це невелика споруда оздоблене мармуровими плитами, а вінчає його витончений купол. В будівлі був один мінарет, який зруйнувався під час землетрусу в 1958 році. Раніше при храмі існували караван-сарай і медресе, але зараз на зарослому травою дворі можна побачити тільки стоять і лежать у безладі надгробні плити.

Також в Мілеті можна оглянути половину колись величезного фонтану, частково відновлений іонічний портик, північну Агору (ринкову площу). На захід від неї збереглися руїни храму Серапия, що датується III століттям.

Більша ж частина інших будівель еллінської і римської ери прихована за густими заростями колючого чагарнику або під землею. Найкращий час відвідування Мілета — весна, коли руїни оточують свіжа зелень і квіти. Цікавим є факт, що ім’я милетійців у стародавніх увійшло в прислів’я і вживалося для позначення щасливих і успішних людей, так сказати «мазунчиків щастя».