Центральний парк

Центральний парк

Центральний парк – місце незвичайне: зелений масив довжиною 4 кілометри в обрамленні манхеттенських хмарочосів. Парк доглянутий, тінистий, в ньому маса живності, і все це – в двох кроках від вируючих вулиць.

Його історія почалася в першій половині XIX століття, коли населення Нью-Йорка швидко зростала, а відпочити людям було ніде. У вихідні в той час гуляли на цвинтарях – іншої зелені в місті не було. Нью-Йорку потрібно було щось подібне паризькому Булонскому лісі чи лондонському Гайд-парку.

У 1853 році законодавчі збори міста запланував будівництво парку на Манхеттені. Був влаштований конкурс проектів, що перемогли журналіст і ландшафтний архітектор Фредерік Олмстед і британський архітектор Калверт Вокс. Відведені для парку 280 гектарів лежали між тодішнім Нью-Йорком і селом Гарлем. Територія не була безлюдною: тут жили приблизно 1600 бідняків – вільні афроамериканці (діло було до Громадянської війни, в ході якої скасували рабство), ірландці. Щоб звільнити землю, їм були виплачені компенсації за спеціально прийнятому закону про примусове відчуження приватної власності.

Ландшафт місцевості був повністю перероблений, створені пагорби та озера (для їх формування використовували більше пороху, ніж у знаменитій битві Громадянської війни при Геттісберге). З майбутнього парку вивезли понад десяти мільйонів возів землі і каменю. Натомість завезли чотирнадцять тисяч кубометрів родючого ґрунту з Нью-Джерсі, висадили більше чотирьох мільйонів чагарників і дерев.

Парк був чудовий, але негайно після відкриття він став занепадати: що панувала тоді в Нью-Йорку Демократична партія не проявила до нього інтересу. Все змінилося в 1934 році, коли мером міста обрали республіканця Фиорелло Ла Гуардіа. Йому вдалося швидко очистити парк від сміття, відновити мости і озера. З’явилися спортивні споруди. У шістдесяті роки мер Джон Ліндсей, сам затятий велосипедист, заборонив в’їзд автомобілям в парк по вихідним дням. Однак слідом за цим настала двадцятирічний період занепаду: парк руйнували вандали, в темний час доби з’являтися тут було небезпечно.

Відродження почалося у вісімдесяті роки. Сьогодні Центральний парк – одне з найпривабливіших місць Нью-Йорка. Його відвідують приблизно тридцять п’ять мільйонів чоловік в рік. Тут є великі пішохідні та кінні маршрути, зоопарк, заповідник дикої природи, відкритий театр і безліч інших визначних пам’яток. Тутешні сланцеві скелі приваблюють скелелазів. Взимку відкриті два катка, є поля для бейсболу, волейболу, боулінгу на галявині, крикету. У парку встановлено двадцять дев’ять скульптур, у тому числі пам’ятник Дюку Эллингтону роботи Роберта Грема. Поруч можна побачити пам’ятник собаці Балто, яка в 1925 році врятувала місто Ном на Алясці, доставивши туди в страшну холоднечу сироватку від дифтериту.

Є у Центральному парку та історична рідкість: «Голка Клеопатри», «сестра» гранітних обелісків Парижа і Лондона. Древній єгипетський обеліск стоїть тут з 1881 року.

У парку ростуть більше двадцяти п’яти тисяч дерев, в тому числі в’язи, амурський і японський клени. Тут водяться 235 видів птахів (навіть рідкісний червоний яструб). Парк – місце весняної та осінньої міграції птахів на Атлантичному пролетном шляху. Тут живуть і, схоже, не дуже-то бояться людей єноти, білки, бурундуки, опосуми.