Олександрівський монастир

Олександрівський монастир

У місті Суздаль, на одному з берегів річки Кам’янка стоїть старовинний Олександрівський монастир. Згідно з давніми легендами, він був збудований за підтримки Олександра Невського, адже в 1240 році він вирішив звести монастир на честь перемоги над шведськими військами і освятити його в ім’я свого ангела-хоронителя.

Відомо, що в 14 столітті монастир користувався особливою популярністю серед московських князів, наприклад, сам Іван Калита, а також його син Іван заповідали монастирю великі земельні наділи. Саме з цього моменту Александровська жіноча обитель, незабаром стала чоловічий, стала називатися як «Велика лавра». Існує думка, що в цей проміжок часу обитель була усипальницею, призначеної для суздальських княгинь, адже про це доказово свідчить кілька збережених надгробків, на яких були написи – Агрипина (1362) і Марія (1363).

Перші споруди були зроблені з дерева і до теперішнього часу не збереглися. Починаючи з 1608 році і закінчуючи 1610 роками, польсько-литовське військо буквально повністю спалило Суздаль, а разом з ним і Олександрівську обитель. Минуло багато десятиліть, коли почалося довгоочікуване відродження монастиря. У 1695 році митрополит міста Суздаль отримав від Наталії Кирилівни – матері Петра Великого та цариці – грошові кошти для мети зведення нового храму з дзвіницею, яку після побудови освятили в ім’я свята Вознесіння Господнього.

В перші десятиріччя 18 століття один з найбільш затребуваних та талановитих майстрів міста Суздаль В. Грязнов самостійно обніс Олександрівський монастир високою кам’яною огорожею, оснащеної башточками, які були витончено стилізовані під оборонні споруди; цей чоловік збудував і Святі ворота.

В середині 1764 року, коли імператриця Катерина II проводила реформу, що стосується секуляризації земель, було передбачено закриття деякої кількості монастирів. Згідно з джерелами Александровська обитель підлягала скасуванню, при цьому головна церква монастиря – Вознесенська – стала діяти як парафіяльна.

В кінці 2006 року Олександрівський монастир був переданий під владу Володимиро-Суздальській єпархії, тому він знову відновив свою роботу лише як чоловічий монастир.

При обителі знаходиться дзвіниця, яка розташована поруч з Вознесенською церквою. Дзвіницю можна помітити здалеку, вона вражає своєю висотою і статностью через стрункого шатра. Унікальність дзвіниці полягає в тому, що вона є єдиною у всьому Суздалі, побудованої згідно шатровому типажем і абсолютно не містить фасадних прикрас. Для дзвіниці характерний восьмигранний масивний стовп, який виставлений на невеликий низький четверик, фактично повністю позбавлений декорного оформлення. Намет декорований за допомогою скромних аркових прорізів, а також оснащений слуховими віконними прорізами; він відмінно підкреслює чисті і рівні грані четверика. З самої вершини дзвіниці можна побачити дивовижної краси панораму, яка відкриває всі околиці міста Суздаль.

Олександрівська обитель по всьому периметру оточена цегляною огорожею, побудованої в 18 столітті; від неї збереглися лише деякі фрагменти, а також головні ворота, оснащені надбрамною вежею. Архітектурне оформлення воріт дуже просто – є два восьмерики, які поставлені один на одного і перекриті за допомогою тесу. В самому першому ярусі воріт розміщується проїзна широка арка, при цьому верхня частина вежі вінчається невеликий главкою. Важливо відзначити, що зовсім невипадково весь ансамбль воріт дуже схожий на Святі ворота відомого Ризоположенського монастиря. Обидва об’єкти проектував і вибудовував один і той же майстер по імені Іван Грязнов, який грав ключову роль у будівництві Ризоположенського монастиря.

Однією з найбільш головних церков Олександрівської обителі є Вознесенський собор, який на сьогоднішній день називається Олександрійським собором. Храм має дві частини, одна з яких теплий і призначений для богослужінь в зимовий час року.