Борисоглібський монастир

Борисоглібський монастир

Борисоглібський монастир розташований в селищі Борисоглібський Зіньківського району. Достеменно невідомо, коли саме він був заснований. Відомо, що він поблизу Ростова з’явився десь після 1340 р., швидше за все, наприкінці 14 ст. заснували монастир монахи – брати Павло і Федір. Першим на Гирлі з’явився пустельник Федір. Він оселився на березі річки, в лісі, в рубаною келії. Через три роки до нього приєднався його брат Павло.

У 1363 р. в Ростов прийшов Сергій Радонезький для примирення князів. В той час по околицях Московського князівства зводилися монастирі-фортеці. Пустельників Павло і Федір прийшли до нього, щоб попросити допомогти їм заснувати монастир. Сергій попросив ростовського князя Костянтина дозволити пустынникам створити монастир.

В обитель, присвячену Борису і Глібу, поступово почали стікатися мирські майстра і ченці. Через деякий час вже був возведеен храм, келії, оборонна стіна. Фортечна стіна монастиря була необхідна, адже він стояв на північно-східній околиці Московського князівства, виступаючи перешкодою спочатку на шляху татар, а потім – польсько-литовських військ.

Борисоглібський монастир за короткий період став прославленим місцем, сюди постійно стікалися паломники. Був тут і Сергій Радонезький, і Василь Темний, який переховувався тут від Юрія Звенигородського, і Іван Грозний. За легендою, саме в борисо-глібському монастирі був пострижений у ченці Пересвіт. Сюди приїжджали очолили в Смутний час російські війська Кузьма Мінін і Дмитро Пожарський. Особливу повагу монастиреві чинили великі князі і царі (Рюриковичі і перші Романови). Завдяки високому заступництва обитель за короткий час стала одним з великих землевласників і володіла великими багатствами. Про забезпеченості і багатство монастиря свідчить чудові кам’яні споруди, які дійшли до наших днів з 16 ст.

Перший кам’яний храм на території обителі був закладений у 1522 р. на місці старої Борисоглібської церкви за велінням Василя III. Будівничий цього храму – майстер Григорій Борисов, який приблизно в той же час будував трапезну Благовіщенську церкву в обителі.

Борисоглібський собор не дійшов до нас у первісному вигляді, він багато разів перебудовувався. У 1780 р. зникло позакомарное покриття, його замінили на звичайну чотирьохскатний дах. У 1810 р. до нього добудували притвор Іллі Пророка, стародавні лопатки на стінах собору були стесані, стара паперть замінена.

Під час реставрації у 1925 р. було виявлено, що храм був зроблений з п’ятьма головами – під покрівлею збереглися підстави більш пізніх кутових барабанів. Поруч з північною стіною собору розташовується гробниця Федора і Павла.

Трапезна Благовіщенська церква разом з настоятельскій покоями становить один комплекс. Майстер Григорій Борисов будував і братський корпус.

Цегляні мури навколо монастиря були побудовані за часів Івана Грозного. Вони витримували облогу підходили до монастиря в Смутний час польсько-литовських військ. Точно невідомо узятий був монастир чи ні. У першій половині 17 ст. стіни монастиря перебудували. Високі потужні стіни з двома надбрамними храмами (Сергиевским і Стрітенських) роблять ансамбль монастиря воістину унікальним. Піднявшись на стіни, можна оглянути монастир зверху.

За Борисоглібським собором розташована келія прп. Затворника Иринарха, який жив у 16 ст. і провів у монастирі більшу частину свого життя – 38 років. Прп. Іринарх славиться своїми численними подвигами, пророкуванням про наступ на Москву литовців. Його мощі після смерті стали чудотворними: на гробниці його відбувалися різні чудесні зцілення. До революції в обителі зберігалися вериги, шапочка і батіг Иринарха.

В кінці 17 ст. було завершено будівництво монастирського ансамблю. В кінці 18 ст. за указом Катерини II у монастиря на користь графа Орлова вилучили Борисоглебские слободи; монастир суттєво втратив свій добробут. Багато дорогоцінні царські вклади і начиння були розкрадені і розпродані, до 19 ст. тут залишилися лише не особливо цінні речі.

У 1924 р. монастир скасували. З 1923 р. в частині його будівель розміщувалося відділення Ростовського музею. Місцевою владою було знищено багато цінні пам’ятки іконопису і дзвони, передбачалося навіть розібрати дзвіницю.

З 1930 р. монастирські будівлі займали різні установи: відділення міліції, ощадкаса… У віданні державного музею виявилася лише Благовіщенська трапезна церква і покої настоятеля. Частина цінностей вивезли в Москву і в Ярославль. Те, що залишалося в монастирі, практично повністю було втрачено.

У 1954 р. музей закрили, а в 1961 р. його знову відкрили, він зайняв всю територію монастиря. Були розпочаті реставраційні роботи, які повернули пам’ятників, спотворених перебудовами 18-19 ст., їх первісний вигляд. З 1994 р. територія монастиря ділиться між Православною Церквою та музеєм.