Богородице-Різдвяний монастир

Богородице-Різдвяний монастир

Храм Різдва Пресвятої Богородиці розташований в Тулі, в селищі Пальника і відноситься до Богородице-Різдвяного монастиря. Селище Пальника знаходиться в північній частині Зарічного району. У писцовой книзі 1587 року, в цих місцях розташовувалося село Окиншинское, де стояла церква Різдва Богородиці і перебувала село Горська, звана в початку 17 століття «селом Горельским».

Дерев’яний храм в Пальниках з’явився приблизно в 15 столітті, його освятили на честь святого Миколая. Окиншинское і Горська (Пальники) належали роду служилих людей Ивашкиных. В 16-18 століттях вони служили міськими воєводами, стольниками, стряпчими. У 1781 році лейб-гвардії поручик і поміщик Олексій Іванович Івашкін в Пальниках побудував кам’яний Богородице-Різдвяний храм замість старого дерев’яного. Дерев’яну ж церкву перевезли в 1783 році в Глухі Поляни – інший маєток Ивашкиных.

Окрім головного престолу в мурованій церкві був влаштований ще один – в честь митрополита Московського, святителя Алексія. До цього приходу крім Пальників ставилися також Алешня, Горельские Висілки, Клюкова, Іванівка.

У 1803 році Петро Олексійович Івашкін, син А. В. Ивашкина, побудував навколо храму кам’яну огорожу і дві богадільні. З 1894 року при храмі працювала церковно-приходська школа. За документами 1916 року в храмі був і третій престол – на честь Георгія Побідоносця.

У 1939 році церкву закрили і тут же розорили. Спочатку – ікони, які були зірвані з іконостасу і стін, перебували в храмі. Парафіянки Марія і Катерина Савельєви пробралися вночі до храму і забрали дві ікони – образ святителя Миколая і Тихвинської Божої Матері. Ікона Миколи Чудотворця була старою і з часом зникла, а Тихвинская ікона дійшла до нашого часу.

У 1939 році з іконостасу, винесеного з Богородице-Різдвяному церкви, в прилеглому яру був зроблений міст через струмок. Багато людей цей міст обходили стороною, переходячи вбрід річку. З церковного начиння в Богородице-Різдвяному храмі зберігся напрестольний хрест – витонченої роботи, срібний з позолотою. Зберігався цей хрест під Всехсвятском соборі Тули.

У будівлі церкви тривалий час знаходився склад кіноматеріалів, а потім воно руйнувалося і перебувало в забутті. До 1000-ліття хрещення Русі храм вирішили повернути віруючим — першим із закритих храмів міста. Але він вимагав великих відновних робіт – відсутня покрівля, обвалився купол, в центрі будівлі росла велика береза. Вівтарна перегородка і стіни були зруйновані, ні вікон, ні дверей не було. Тому спочатку поруч був побудований невеликий будинок, де знаходився тимчасовий храм.

Величезний внесок у відновлення церкви вніс протоієрей Василь Гаджега. Він сам робив покрівлю, віконні рами, двері, бо коштів на відновлення храму не було. До 1991 року Богородице-Різдвяний храм був відновлений. На Великдень вже відбулося перше богослужіння.

Ікони до храму принесли віруючі. Дочка Катерини Савельєвої передала назад у церкву Тихвинську ікону. Парафіянами також були знайдені два дзвони. Третій дзвін знайшов настоятель храму, отець Василь, ДК Машзаводу. Отець Василь домігся передачі в храм дзвони. Також був відновлений святе джерело, який називався в народі Казанським.

Тривалий час храм був парафіяльним. Потім його настоятелем був призначений ієромонах Андронік. До нього почали збиратися ченці, і послушники. У 2000 році з благословення єпископа Тульського Кирила тут заснували Богородице-Різдвяний чоловічий монастир. Дещо раніше почав відновлюватися Тульський Щегловский монастир. Він був жіночим, хоча до революції був чоловічим. У 2001 році черниці Щегловського монастиря переселилися в Богородице-Різдвяний у Пальника і монастир став жіночим. Чоловічий ж монастир перевели на його історичне місце в Щегловскую засеку. З 2008 року тут працює притулок для дівчаток-сиріт.