Володимирський академічний обласний театр драми

Володимирський академічний обласний театр драми

Історія Володимирського академічного обласного театру драми починається з того моменту, коли у Володимирі проїздом зупинився провінційний актор В. Лавров. Кмітливий Лавров дізнався, що губернаторша Володимира любить «все витончене і корисне». І тоді він відправився до неї на прийом з проханням переконати губернатора виділити гроші на будівництво будівлі театру і домовитися з Вологодським губернатором, щоб він відправив у Володимир антрепренера зі своєю трупою.

Невідомо чому, але прохання Лаврова була задоволена, і театр був побудований дуже швидко. Восени 1848 року вологодський антрепренер Борис Соловйов давав в театрі перші уявлення (природно з участю Лаврова). Трупа Соловйова закінчила виступи навесні 1849 року, але її частина залишилася у Володимирі. Утримувачем театру став В. Лавров.

Дерев’яна будівля театру було побудовано наспіх і вже в 1850 році було близько до руйнування, і для попередження нещасних випадків, які могли статися від його руйнування, було наказано його зламати. Але за час, що жителі Володимира звикли до театру і міська дума дозволила купця 3-ї гільдії В. І. Барсукову побудувати недалеко від Золотих воріт будівлю театру.

Найбільш примітним періодом у житті театру були 1860-е роки. В цей час в місті з’явився новий проводир дворянства – М. І. Огарьов з дружиною. Його дружина А. М. Читау була талановитою актрисою Александрінського театру в Петербурзі. Подружжя прийшли в подив від рівня театральної справи в місті. Вони самі вирішили взятися за цю справу. З їх допомогою театральна трупа незабаром була сповнена випускників Петербурзької театральної школи. Художній рівень театральних постановок значно виріс. А в 1864 році театр вже гастролював на сцені Петербурзького Александрінського театру.

Гучний успіх театр також мав і на початку 1890-х років завдяки гастролям на володимирських підмостках акторів Малого театру. Для публіки Володимира грали А. П. Ленський, М. Н. Єрмолова, Р. Н. Федотова, О. А. Правдін та інші корифеї театру. В останні роки 19 століття театр прийшов в занепад, переходячи з рук одного посереднього антрепренера до іншого.

Театральне життя помітно активізувалася, починаючи з 1905 року. Крім розважальних постановок тут також ставилися спектаклі за п’єсами А. Н. Островського, Л. Н. Толстого, Ф. Шиллера, М. Гіркого, романів Ф. М. Достоєвського. Після початку Першої Світової війни театр закрили – приміщення зайняли військові.

Революція в життя театру внесла свої корективи. Репертуар театру у післяреволюційні роки становили такі п’єси: «Авдотьина життя», «Глитай», «Повстанці», «Смерть червоноармійця», «Люди вогню і заліза», «Саботажники», «Заграва».

У 1925 році театр отримав статус Губернського драматичного театру. В його репертуарі з’явилися спектаклі, які потім стали радянської сценічної класикою. Серед них: «Любов Ярова» К. Треньова, «Шторм» Білль-Білоцерківського, «Виринея» Л. Сейфуллиной, «Заколот» Е. Верхарна, «Розлом» Лавреньова.

З 1934-1935 роках театр почав носити ім’я А. В. Луначарського. У репертуарі театру 1930-х років були п’єси Н. Погодіна, М. Гіркого, А. Арбузова, А. Корнійчука, зарубіжна і російська класика. Під час війни багато актори пішли на фронт, а сам театр вів активну військово-шефську роботу.

У післявоєнні роки найбільш значущим явищем у театральному житті стала постановка «Повість про справжню людину». У 1950-ті роки на володимирській сцені дебютував, а потім реалізовував свій талант протягом 4 сезонів Євген Євстигнєєв, випускник Горьковського театрального училища.

Значний слід в історії театру 1950-1960-х років залишили режисери: Шахбазиди, Данилов, Федоренко, Елшанкин, актори: Д. Лосик, А. Бокова, Б. Соломонів, Л. Степанова, О. Денисова, Н. Теньгаев та інші. Понад 40 років віддав володимирській сцені В. Туйметов. У 1971 році театр переїхав в нову будівлю. Нову сцену відкрили виставою «Андрій Боголюбський».

1970-1980-ті роки були відзначені творчістю таких режисерів, як О. Соловйов, Ю. Погребничко, Ст. Пазі, М. Морейдо, К. Баранов, Ю. Копилов, Ю. Галін. Ю. Галін першим вивів театр на відкрите повітря, поставивши виставу «Велике князювання». Цей спектакль театр грав у Суздалі протягом трьох років, де сценою йому служила територія музею дерев’яного зодчества.

У 1991 році головним режисером театру став Олексій Бурков. Безліч творчих здобутків театру, які високо оцінили глядачі, так і театральні критики, пов’язане з його ім’ям. У 2003 році театр став театральним комплексом, в який, крім театру, увійшов театр-студія під керівництвом Н. Горохова. Директором «Театрального комплексу» став Борис Гунин.