Церква Дмитра Солунського

Церква Дмитра Солунського

Церква Дмитиря Солунського знаходиться в Старій Ладозі – відомому місці, овіяні переказами та легендами. Перша згадка у літописах про Старій Ладозі зустрічається в 862 р. набагато раніше, ніж про інших російських містах. Саме сюди закликали для князювання засновника першої династії російських царів – Рюрика. В 1114 р. тут була закладена перша на Русі кам’яна фортеця. У побудованому в 1164 р. у фортеці Георгіївському соборі, Олександр Невський молився за перемогу російських військ.

Церква Дмитра Солунського відноситься до давнього типу дерев’яних храмів. Вона побудована у формах «клетских» будівель, в його основі – ті ж конструктивні та композиційні прийоми, що і в звичайній селянській хаті.

Перші на Русі храми були побудовані в 10 ст. в Києві візантійськими майстрами. Софійський собор у Новгороді був зведений з каменю в середині 11 ст. Але не всі архітектори з народу могли познайомитися, а потім взяти основу традиції візантійської храмової архітектури, закарбовані в кам’яних храмах Новгорода і Києва. З цієї причини перші на Русі храми успадкували вигляд звичайного житла селян і рубалися у вигляді «клітей» – прямокутних простих зрубів – «четвериков». Вівтар у дерев’яних церквах також виконувався прямокутним, по гранях його не рубали. Лише главку з хрестом була свідченням функціонального призначення подібної споруди.

Церква Дмитра Солунського споруджена на початку 17 ст., після звільнення Ладоги від шведів. Святий Дмитро Солунський, як і Георгій Побідоносець, у слов’ян здавна користувався особливим шануванням. Одна з перших згадок про церкви зустрічається в 1646 р. у переписних книгах, але храм був побудований раніше – приблизно у 1612-1613 роках, в ті часи Ладога як раз відбудовувалася після розорень Смутного часу. Будучи зимової (теплою) церквою при Георгіївському храмі, церква Дмитра Солунського входила до складу Георгіївського монастиря. Монастир заснували в 1146 р., у 1764 р. він був скасований за указом Катерини II.

Першу церкву з-за старості розібрали, а на цьому місці на прохання парафіян побудували нову, яка є точною копією попередньої. Старі, але придатні для будівництва колоди, використовували для зведення нової церкви, а непридатні спалили. У 1901 р. церква знову була розібрана через ветхість, але через півроку під неї підвели кам’яну основу і знову зібрали. Нова церква також в подробицях копіювала попередню. Окремі деталі, що збереглися від старої споруди, зайняли своє місце в новому храмі. Це – грати вікон, окремі частини ганку, різьблені прічеліни, замок, дверну колода з полотном. Завдяки використанню старих деталей дійшла до нас Дмитрівська церква зберегла форми спочатку створеного тут храму.

Храм складається з трьох клітей: самої церкви, вівтаря і трапезної. З західної сторони церкви прирублены сіни, над ганком яких влаштований навіс, що нагадує за формою барило, який спирається на дві різьблені колонки. Церква, трапезна і сіни мають двосхилий високу покрівлю, вівтар покриває покрівля на п’ять скатів, яка повторює форму його зрубу. Церковна дах піднята над покрівлею, її вінчає главку, що складається з шийки і маковиці, що закінчується хрестом.

Покрівля церкви зроблена з «червоного» тесу, яка на кінцях має декоративні вирізи. Під ним у старовину прокладали шар берести, а під нею знаходився додатковий шар тесу. Пила на Російській Півночі не застосовувалася до середини 18 ст., а в окремих місцях і до початку 20 ст., тому виготовлення тесу було дуже трудомістким процесом: колода укладалося на землю і расщеплялось клинами, потім його обтесували до необхідної товщини. Главку Дмитрівської церкви покрита осиковим лемешем в «луску». В архітектурному оздобленні храму немає жодної деталі, яка є тільки декоративною прикрасою.

Зараз всередині церкви розташований невеликий краєзнавчий музей. Відкривши обшиту залізом двері, потрапляєш в сіни, звідки, через трапезну проходиш до приміщення церкви. Вівтарна частина відділяється капітальною стіною з отвором від основного зрубу. Існує припущення, що Царські ворота збереглися ще від першої церкви Дмитра Солунського, чи були перенесені сюди з якогось стародавнього храму, оскільки датуються вони початком 16 ст.