Острів Сент-Оноре

Острів Сент-Оноре

Сент-Оноре – менший з двох великих островів Леринского архіпелагу, що лежить навпроти набережній Круазет. Острівець цей, по суті, – вершина скелі, присипана шаром родючого ґрунту. Тим дивніше його історія і сьогоднішнє буття.

Названий він в пам’ять про святого Гонората, засновника тутешнього католицького монастиря. Легенда свідчить, що монах скоїв одразу два дива: знищив кишевших змій та скорпіонів, і відкрив у безводній землі джерело свіжої води. Джерело діє досі (правда, тепер – з допомогою насоса). Саме він давав можливість монастирю виживати протягом майже шістнадцяти століть.

Сент-Оноре невеликий: півтора кілометра в довжину, 400 метрів в ширину. Від самого великого острова архіпелагу, Сен-Маргеріт, його відокремлює вузький (600 метрів) протоку. Катери, йдуть сюди з Канн, пристають до пірсу біля північного узбережжя. Звідси ґрунтова дорога веде до узбережжя південного, де і лежить Лерінскій монастир. Крайня південна точка острова – крихітний мис, на якому височіє могутня середньовічна фортеця Сент-Оноре.

Протягом століть острів переходив з рук у руки: його захоплювали сарацини і іспанці, пірати грабували, заново зміцнювали французи. У 1794 році генерал Бонапарт, майбутній імператор Наполеон, поставив на східному і західному мисах дві печі для коління ядер. У цих печах гарматні ядра розігрівалися до червоного, перетворюючись на запальні снаряди, убивчі для дерев’яних вітрильних кораблів. Ці дві печі стоять до цих пір.

З верхнього майданчика фортеці острів видно як на долоні: виноградники навколо монастиря, лісу по берегах. Можна розглянути і сім каплиць, які перебувають у різних точках. У східній частині знаходиться каплиця Трійці, побудована не пізніше XII століття. На перемичці вікна з північної сторони помітний слід ядра: під час іспанської окупації острова (XVII століття) каплиця грала роль фортеці.

Тутешня природа чудова. Сосновий ліс тінистий, вода в бухтах чиста і прозора, тут добре купатися. Але ченці обмежують потік туристів: невеликий пором ходить лише кілька разів в день. Палити на острові не можна, плаття слід носити скромне. В будь-якому місці можна побачити табличку, закликаючи до тиші: тутешній монастир є домом для монахів-цистерціанців, дотримують обітницю мовчання.

Саме ця риса острова – панує на ньому тиша – і прекрасна. Важко повірити, що всього в двох кілометрах звідси лежать галасливі пляжі Канн. А тут дзижчать бджоли, вітер шумить у кронах вигнутих сосен. Якщо, сидячи в човні, опустити у воду руку, до неї кидаються нелякані риби. Іноді можна зустріти працюючого на винограднику ченця. Він не промовить ані слова, але обов’язково посміхнеться.