Англійська набережна

Англійська набережна

Англійська набережна – символ Ніцци, головна і сама гламурна артерія міста, відомий французький бульвар за межами Парижа.

Шестикілометровий променад тягнеться від аеропорту до набережної Ета-Уні, повторюючи вигин бухти з чарівним назвою «затока Ангелів». За однією легендою, затока названий так із-за «морських ангелів» – плоскотелых акул з плавниками, схожими на крила. За іншою – ангели вказали вигнаним з раю Адама та Єви тутешній берег, так схожий на Едем.

В XVIII столітті цей райський куточок особливо полюбили заможні англійці – вони проводили тут зими. Одна особливо сувора зима пригнала в теплу Ніццу безліч жебраків з півночі, і англійці дали їм роботу – побудувати уздовж моря дорогу для прогулянок. Так виникла набережна, яку місто розширив і збільшив. Після анексії Ніцци Францією в 1860 році набережна отримала назву Англійської.

Місцеві жителі називають її «Променад» або коротко – «Пром». За Прому гуляють і вдень, і ввечері, при світлі ліхтарів, які одночасно служать орієнтиром для літаків, що підлітають до аеропорту Ніцци. Можна проїхати по набережній на маленькому білому туристичному поїзді, можна взяти напрокат велосипед, але по головній вулиці курортного міста найкраще повільно пройтися пішки – як ходили колись тут члени російської імператорської сім’ї, Антон Чехов, Скотт Фіцджеральд або Фрідріх Ніцше. Повз Середземноморського палацу в стилі ар-деко (нещодавно відновленого колишнього казино – тепер у цьому будинку готель, але казино теж є); повз Історичного музею у палаці Массена; повз рожевого купола розкішного готелю «Негреско» (серед безлічі знаменитостей, які в ньому зупинялися, – Ернест Хемінгуей, Марлен Дітріх, Коко Шанель)…

Якщо турист хоче скупатися, зробити це легко: неширокий гальковий пляж починається відразу за набережної. Правда, на його безкоштовних ділянках жодних вигод не знайдеться – ні кабін для переодягання, ні душу, ні туалету. Все це і ще лежаки, парасольки, офіціанти з закусками і напоями і подекуди навіть пісок замість каменів можна отримати на платних (недешевих) ділянках пляжу.

Однак саме приємне проведення часу на Англійській набережній – це сидіти і дивитися на блискучий затоку. Анрі Матісс говорив, що море в Ніцці неймовірного, фантастичного кольору. Для милування морем тут крім звичайних білих лавок стоять знамениті сині крісла. Традиція ставити сині крісла почалася в 1950 році, і з тих пір місцеві жителі, і туристи так звикли до них, що коли в 2003 році крісла спробували прибрати, громадськість обурилася. У них фотографуються або просто відпочивають після обіду – так, як колись робили Сомерсет Моем і Грем Грін. Правда, крісла тоді були інші, зараз використовується вже третя модель. Але море фантастичного кольору все те ж.