Сквер Батіньоль

Сквер Батіньоль

Сквер Батіньоль – чарівне місце на північно-західній околиці Парижа. З’явився він, як і багато чого в місті, за наказом барона Османа, який виконав бажання Наполеона III розбити в Парижі кілька англійських садів. (Ідея саду в англійському стилі з’явилася у Наполеона III після відвідин Англії.)

Передмістя Батіньоль було приєднано до Парижа всього за два роки до того, як почали створювати сквер. Він виник на місці великого пустиря, де раніше проводилися сільські свята. Невеликий парк майже в два гектари став одним з досягнень Жана-Шарля Альфана у співпраці з інженером Жаном Дарселем, архітектором Габріелем Давю і садівником Жаном-П’єром Барийе-Дешаном. Вони створили справжній англійський сад, який, на противагу суворому французькому, виглядає природним, непередбачуваним, «диким» пейзажем.

Картина імпресіоніста Альбера Андре «Сквер Батіньоль» показує, як на стику століть парижани полюбили тут гуляти – сквер зображений битком набитим дорослими і дітьми.

Люблять його і зараз. Зовсім поруч проходить залізна дорога, що веде до вокзалу Сен-Лазар, а тут, всередині, відвідувач ніби і не в місті. Через сквер проходить алея Барбара, названа на честь знаменитої французької співачки (пісня Perlimpinpin про сквері Батіньоль – одна з найдраматичніших і яскравих її пісень). Невелика річка водоспадом виривається з скель і тече через горбистий парк у ставок. Гордо плавають чорні лебеді; гуси і більше трьохсот качок різних видів довірливо виходять до людей в очікуванні подарунків. У ставку живуть коропи коі і золоті рибки. Чутні характерні короткі викрики зяблика. У сквері можна проводити урок ботаніки – так різноманітна тутешня рослинність: є чинари, в’язи, японська вишня, фіолетовий бук, тополя, платани, верби, чорний волоський горіх, ясени, хурма, лимони, гігантська секвойя (правда, вона ще не виросла до звичних розмірів).

Трошки дивно в цьому райському пейзажі виглядає скульптура Луї де Монара «Грифи» – зловісного вигляду пташки сидять посередині ставу. Втім, всі звикли до них, як і до погруддя Леона Дьеркса роботи Боні де Лаверне. Дьеркс, удостоєний в 1898 році звання принца французьких поетів, дивиться зі свого п’єдесталу на пробігають дітей. А вже дітям тут роздолля – ігрові майданчики (у тому числі для катання на роликах), пісочниці, столи для пінг-понгу, гойдалки, а також старовинна карусель зі старомодними дерев’яними конячками.