Церква Сент-Анн де ла Бют-про-Кай

Церква Сент-Анн де ла Бют-про-Кай

Історія церкви Сент-Анн де ла Бют-про-Кай – разючий приклад наполегливості та мужності, освячених вірою. Було багато причин, щоб цей храм не з’явився взагалі. Але він стоїть як пам’ятник людям, які вклали в нього весь жар серця.

З XVI століття в цих місцях, на пагорбі Бют-про-Кай, перебували виробництва, що тяжіють до Мануфактурі гобеленів. За часів економічного буму сюди текли емігранти з усієї Європи. Молилися вони в маленькій каплиці, названої ім’ям генерала Жана Батіста Фіделя Брі, – він командував військами в цьому районі Парижа під час революції 1848 року. Не бажаючи крові, генерал відправився на переговори з повстанцями і був жорстоко убитий.

В пам’ять про генерала вирішено було побудувати церкву. Префект Осман схвалив проект. Але почалася франко-прусська війна, імперія впала, з нею і задуми Османа. Комунари вбили священика отця Каптье. Мали намір знести і каплицю Брі – вона ображала їх почуття – але встигли розпродати тільки церковну меблі.

В кінці століття населення Бют-про-Кай досягло 30.000 чоловік. Каплиця була мала для приходу: в 1892 році тут відбулися 968 хрещень, 251 вінчання, 1200 дітей пройшли катехизацію… І тут сталося диво: подружня пара Ноллеваль принесла приходського священика, абатові Мирамон, гроші на покупку землі для побудови церкви. Тепер для абата це головна справа життя.

Архітектор Проспер Бобін створив проект в романо-візантійському стилі. У 1894 році почалося будівництво, але зіткнувся з проблемами: слабкий грунт. Пробурили сімдесят свердловин, залили дві тисячі кубів бетону. Траплялося, у настоятеля не залишалося ні франка на оплату рахунків. Всякий раз виручала добровільна лепта. Старенька-парафіянка перед смертю вручила настоятелю тисячу франків: «Мені вони більше не потрібні».

Роботи йшли повільно, поки в 1898 році не відбулося друге диво: фабриканти шоколаду Онорина і Жюль Ломбарт сплатили завершення дзвіниць і фасаду (його довго називали шоколадним). Настоятель був натхненний. У 1900 році він прийняв безцінний дар єпископа Авіньйона нового храму – мощі святої Анни. Однак 1905 рік приніс нове випробування: після поділу Церкви і держави будівлі храмів націоналізовані. Які жертводавці будуть вкладати гроші в держвласність?

І ось в 1911 році парафіянка міс Хук вносить найбільший за весь час будівництва внесок. Її приклад заразливий: вдається підписка для завершення хору і вівтаря каплиці святої Анни, укладання надійної покрівлі, оформлення головного входу… 24 жовтня 1912 року церква урочисто освячується. Трьома місяцями пізніше семидесятивосьмилетний абат Мирамон вмирає. На відспівуванні звучать слова: «Господи, слуга Твій виконав своє завдання».

Інтер’єр церкви строгий і простий. Його оживляє світло, що падає крізь яскраві вітражі (робота братів Момежан). У прикрашеним мозаїкою каплиці святої Анни лежить проста мармурова плита, під якою спочиває абат Мирамон.