Церква Сент-Етьєн-дю-Мон

Церква Сент-Етьєн-дю-Мон

Церква Сент-Етьєн-дю-Мон стоїть на горі Святої Женев’єви біля Пантеону. До Французької революції в цих місцях перебувало абатство Святої Женев’єви. Це був один з найбільших монастирів Парижа, заснований ще Хлодвігом та його дружиною Клотильдой (V –VI століття). Населення прилеглих кварталів росло, парафіян ставало все більше (зокрема, за рахунок студентів розташованої неподалік Сорбонни), і в 1222 році папа Гонорій III благословив будівництво парафіяльної церкви Святого Стефана. До кінця XV століття, проте, і ця церква вже опинилася затісна для парафіян. У 1492 році абатство виділив землю на горі Святої Женев’єви під більш місткий храм. Будівництво оновленої церкви тривало більше століття, в 1622-1626 роках був завершений її фасад, і будівлю освятив архієпископ Парижа Жан-Франсуа де Гонді.

Над церковними вратами Сент-Етьєн-дю-Мон розміщений рельєф, що зображає загибель першомученика, апостола від семидесяти Святого Стефана. Єрусалимський диякон Стефан проповідував Слово Боже, був відданий суду і страчений через побиття камінням. Святий Стефан одно почитаємо в католицтві і православ’ї.

Церква величезна: довжина головного нефа – 69 метрів, ширина – близько 30. Інтер’єр – з чудовими вітражами, кам’яним мереживом найтоншим навісних галерей і сходів, безліччю скульптур і чудовим різьбленим амвоном. Парижани полюбили храм, сюди часто привозили мощі небесної покровительки Парижа Святої Женев’єви.

Революція, однак, перетворила Сент-Етьєн-дю-Мон «храм синівської шанобливості». Мощі покровительки Парижа викинули в каналізацію, скульптури перекинули і розбили. Церква була освячена заново лише в 1801 році, а при Наполеоні III її відреставрували і відновили скульптурне оздоблення.

У Сент-Етьєн-дю-Мон встановлена багато прикрашена раку, що зберігається частина мощей Святої Женев’єви. Тут покоїться прах Блеза Паскаля і Жана Расіна, на тутешньому цвинтарі похований Марат.

У 1997 році тут під час свого візиту до Парижа з нагоди Всесвітнього дня молоді служив Святу Месу Папа Іоанн Павло II.